::cck::50::/cck::
::introtext::

Договір позики

Договір позики - це угода, в якій одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості.

Суб'єктами договору позики (позикодавцем і позичальником) можуть бути будь-які російські та іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства. У той же час для деяких категорій організацій передбачені певні обмеження, так, наприклад, кредитні організації для видачі позик і кредитів повинні отримати ліцензію на даний вид діяльності, а мікрофінансові організації повинні бути внесені до державного реєстру мікрофінансових організацій.


Оренда нерухомостi без посередників


Договір позики передбачає передачу у власність грошових коштів або інших речей від однієї сторони до іншої. У свою чергу, сторона, яка отримала позику, повинна його повернути. Угода може передбачати нарахування відсотків чи ні. Якщо він не буде містити спеціального застереження про те, що договір є безкоштовним, то особа, яка надає позику, матиме право на отримання відсотків. Розмір відсотків буде визначатися на рівні облікової ставки Національного банку України, якщо сторони не домовляться про інше. На сьогодні цей розмір становить 7,75 відсотків річних. Забігаючи наперед, хочу зазначити, що облікова ставка застосовується тільки у випадку, якщо позика надана в національній валюті - гривнях.

У нашій країні єдиним законним засобом платежу є гривня. Таке правило закріплено в Конституції. Останнім часом дана норма неодноразово була предметом розгляду в судах. Увага до неї було викликано численними зверненнями громадян до банків з позовними вимогами про визнання кредитних договорів недійсними. Як відомо, на кредитні відносини також можуть поширюватися положення про договір позики. Це правило закріплено в ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України. Враховуючи це, вищий судовий орган звернув увагу на те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті з чинним законодавством України не суперечить, а тому договір між фізичними особами може передбачати надання не тільки гривень, але і будь-який інший валюти.

Судова практика також дає відповідь на питання про те, чи потрібно отримувати згоду чоловіка або дружини перед укладенням обговорюваного договору. Так, в узагальненнях Верховного Суду України від 07.10.2010 року передбачено, що договір позики ніяких зобов'язань для другого з подружжя не створює. Тому необхідності в отриманні такої згоди немає. Незважаючи на сформовані підходи, в договір все одно можна вносити умови про те, що позичальник перед його оформленням повинен отримати згоду другого з подружжя. Це так званий запасний варіант на випадок зміни практики судів у вирішенні даного питання.

Багато хто вважає, що договір позики з фізичною особою доцільно завіряти нотаріально. Основним аргументом прихильників цього підходу є твердження, що в разі нотаріального оформлення договору буде менше шансів для його оскарження. З цим можна погодитися, але треба пам'ятати, що в такому випадку потрібно буде сплатити не тільки послуги нотаріуса, а й державне мито у розмірі 1% від загальної вартості угоди.

До переваг нотаріального посвідчення можна віднести можливість вчинення нотаріусом виконавчого напису, яка є самостійною підставою для відкриття виконавчого провадження та дій, спрямованих на стягнення боргу за договором позики. Однак у разі виникнення між сторонами спору, наприклад щодо розміру заборгованості, уникнути передачі справи на розгляд до суду навряд чи вдасться. Звичайно, можна обійтися і без послуг нотаріуса, так як посвідчення договору позики не є обов'язковим і здійснюється виключно за взаємною згодою сторін.

Якщо договір позики грошових коштів буде порушений особою, яка отримала позику, то інша сторона матиме можливість вимагати нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення (ст. 625 Цивільного кодексу України). Слід зазначити, що ці наслідки не є штрафними санкціями і застосовуються незалежно від їх включення в зміст договору. Зате в договір можна внести інші умови. Зокрема, положення про неустойку, різновидами якої є штраф і пеня. При цьому угода може містити лише один вид неустойки, а саме штраф або пеню. В іншому випадку це буде суперечити ст. 61 Конституції України, яка забороняє залучати обличчя до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення два і більше рази.

Звернути увагу потрібно і на те, що неустойка повинна бути виражена виключно в процентному співвідношенні до суми невиконаного зобов'язання. Наприклад, штраф можна прописати в розмірі 100% від виниклої заборгованості, а пеню визначити на рівні 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Чинне законодавство дозволяє також збільшити терміни позовної давності, які виникають щодо договору позики. Нагадаю, що за загальним правилом строк позовної давності становить 3 роки. Це означає, що потенційний позивач безперешкодно може звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів тільки в зазначений період. В іншому випадку відповідач матиме можливість вимагати від суду застосування строків позовної давності, що в кінцевому підсумку матиме наслідком неможливість задоволення пред'явленого позову.

Можна також відзначити, що можливістю збільшення строків позовної давності користуються майже всі банки на території України. В основному таке збільшення строків позовної давності обмежуються 5-10 роками і є цілком достатнім, щоб повернути борг за договором позики.

::/introtext::
::fulltext::::/fulltext:: ::cck::50::/cck::